Історія справи

Постанова ВАСУ від 02.03.2017 року у справі №800/42/17
Ухвала КАС ВП від 18.06.2018 року у справі №800/42/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2017 року м. Київ справа № П/800/42/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є., Олендера І.Я., Приходько І.В., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача Ліходій О.О.,

представника третьої особи Конакової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.)

до Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) (далі - відповідач, Рада, ВРЮ)

третя особа: Генеральна прокуратура України (далі - третя особа, ГПУ)

про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року № 2/0/15-17 «Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення відповідача від 12.01.2017 № 2/0/15-17 є незаконним, оскільки склад відповідача, який ухвалив вказане рішення, не мав повноважень його ухвалювати. Крім того позивач вважає, що оскаржуване рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Вища рада юстиції дійшла відповідних висновків.

У судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги та просили задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні письмовим запереченням, в яких зазначила про те, що ВРЮ при прийнятті оскаржуваного рішення від 12.01.2017 року діяла на підставі приписів законодавства, в межах наданих повноважень та з додержанням відповідної процедури. Також наполягала на тому, що рішення прийнято обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мали значення для його прийняття та аргументів, якими заступник Генерального прокурора України мотивував відповідне клопотання. Відтак, просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Підтримав позицію представника відповідача і зазначив, що доводи позивача стосовно необґрунтованості та безпідставності клопотання заступника Генерального прокурора України про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від здійснення правосуддя спростовуються матеріалами досудового розслідування, частина з яких була додана до зазначеного клопотання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи позовної заяви, заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 5 грудня 2000 року № 1304/96 ОСОБА_1 було призначено суддею арбітражного суду Донецької області строком на п'ять років.

Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2005 року № 3114-ІV позивач був обраний на посаду судді місцевого господарського суду Донецької області безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 212-VIІ позивач був обраний на посаду судді Вищого господарського суду України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідним департаментом Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013110000001050 від 29.11.2013, у межах якого ОСОБА_1 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376 та ч. 2 ст. 376-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), - втручання у діяльність

судових органів з використанням свого службового становища та незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду за попередньою змовою групою осіб. Повідомлення про підозру підписане заступником Генерального прокурора України Столярчуком Ю.В. 17.10.2016 та отримано позивачем 19.10.2016, що не заперечується останнім.

Матеріалами справи підтверджується, що 23 грудня 2016 року (вх. № 5607/0/8-16) до Вищої ради юстиції надійшло клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) ОСОБА_1., підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 376, частиною другою статті 376-1 КК України, від здійснення правосуддя строком на два місяці (далі - клопотання про відсторонення).

Зазначене клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_1 підозрюється у втручанні в діяльність судових органів з використанням свого службового становища та незаконному втручанні в роботу автоматизованої системи документообігу суду, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 376, частиною другою статті 376-1 КК України у межах кримінального провадження № 42013110000001050 від 29.11.2013.

Також у клопотанні наголошується, що з огляду на тривалий час перебування на посаді судді, в тому числі й на адміністративних посадах у системі господарських судів України, ОСОБА_1 має тісні зв'язки з керівниками органів державної влади, зокрема судової гілки влади та правоохоронних органів, а тому, використовуючи своє службове становище та зв'язки, з метою уникнення кримінальної відповідальності може впливати на свідків у кримінальному провадженні з числа працівників (у тому числі колишніх) судів господарської юрисдикції.

Серед іншого, заступником Генерального прокурора України зазначено про те, що перебуваючи на займаній посаді, позивач, використовуючи свої зв'язки в господарському суді міста Києва, Київському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може знищити або спотворити будь-які документи господарських справ, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, і тим самим вчинити інший злочин - службове підроблення.

Задовольняючи вищезазначене клопотання та приймаючи рішення про тимчасове відсторонення позивача від здійснення правосуддя строком на два місяці, ВРЮ дійшла висновку про обґрунтованість мотивів заступника Генерального прокурора України, зазначивши, що наведені доводи підтверджуються наданими до клопотання матеріалами.

Окремою підставою для задоволення клопотання визначено той факт, що наявність кримінального провадження за підозрою судді ОСОБА_1. у вчиненні умисних злочинів, передбачених частиною другою статті 376 та частиною другою статті 376-1 КК України, може поставити під сумнів безсторонність судді ОСОБА_1. при здійсненні правосуддя та зашкодити авторитету судової влади та довірі суспільства до неї.

Оспорюване рішення ВРЮ за правовою природою є актом, який може бути оскаржений до Вищого адміністративного суду України у порядку, передбаченому статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

На виконання завдань адміністративного судочинства такий акт перевіряється за алгоритмом, наведеним у частині третій статті 2 КАС України, тобто чи прийнятий він на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як було вищезазначено, в обґрунтування власних позовних вимог, ОСОБА_1 наголошує на відсутності повноважень у складу ВРЮ, посилаючись на той факт, що на момент прийняття спірного рішення у встановленому законом порядку набув чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII, перехідними положеннями якого передбачено реорганізацію Вищої ради юстиції та утворення незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування - Вищої ради правосуддя.

З приводу наведених доводів колегія Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, з-поміж іншого, віднесено ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Частиною п'ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на момент подання заступником Генерального прокурора України клопотання про відсторонення позивача від здійснення правосуддя, а також на момент прийняття відповідачем спірного рішення) встановлено, що суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції, яка набула чинності на момент прийняття спірного рішення) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою радою правосуддя на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника.

Враховуючи вищенаведені норми, правомірними є доводи позивача в частині того, що ухвалення відповідного рішення за результатами розгляду клопотання про відсторонення судді від здійснення правосуддя має належати до компетенції Вищої ради правосуддя.

Разом з цим, у підпункті 1 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. До обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень.

Зважаючи на наведені приписи законодавства, колегія суддів зазначає про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що правомочний склад Вищої ради юстиції був наділений достатнім обсягом повноважень виконувати функції Вищої ради правосуддя безпосередньо та включно до моменту утворення такого органу шляхом реорганізації Вищої ради юстиції. Відтак у суду відсутні підстави вважати оспорюване рішення таким, що прийнято з порушенням вимог Закону в цій частині.

Іншою підставою власних вимог позивач визначає той факт, що оскаржуване рішення порушує його права та інтереси як фізичної особи, так і суб'єкта, який у встановленому законом порядку забезпечує здійснення правосуддя. За доводами позивача, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на підстави та мотиви, з яких відповідач дійшов висновків про необхідність задоволення клопотання про відсторонення. При цьому викладені заступником Генерального прокурора України обставини щодо необхідності обов'язкового відсторонення позивача від здійснення правосуддя, на думку сторони, є лише необґрунтованими припущеннями органів досудового розслідування.

Колегія суддів частково погоджується з наведеними доводами позивача, враховуючи наступне.

У відповідності до частин 1, 2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

На виконання Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її (п.1). Судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають (п. 18). Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки (п. 19).

Статтею 6, 10 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1991 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань) визначено, що Суддя має ефективно і старанно виконувати свої обов'язки без будь-яких невиправданих затримок. Цивільний позов, в країнах, де це дозволено, та кримінальне переслідування, включаючи арешт, може бути застосоване щодо судді тільки за умови, що це не вплине на його (її) незалежність.

Так, статтею 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що відсторонення судді від здійснення правосуддя є різновидом заходів забезпечення кримінального провадження та має на меті досягнення дієвості цього провадження.

Судом враховується, що станом на момент подання заступником Генерального прокурора України клопотання про відсторонення (23.12.2016), порядок розгляду такого клопотання був передбачений регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням ВРЮ від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15 (далі - Регламент ВРЮ).

У відповідності до пунктів 58-2.4. - 58-2.5. Регламенту ВРЮ, клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до ВРЮ стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження. До Ради з клопотанням звертається Генеральний прокурор або його заступник. Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно бути вмотивованим та відповідати вимогам частини другої статті 155 КПК України, а саме містити:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати суддю у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини;

4) назву суду, в якому суддя обіймає посаду;

5) виклад обставин, що дають підстави вважати, що перебування на посаді судді сприяло вчиненню кримінального правопорушення;

6) виклад обставин, що дають підстави вважати, що суддя, перебуваючи на посаді, знищить чи підробить речі і документи, які мають суттєве значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином;

7) перелік свідків, яких прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання.

До клопотання додаються копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання, та документи, які підтверджують надання судді копій клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

Судом встановлено, що вищезазначені приписи Регламенту ВРЮ відповідають вимогам норм кримінально-процесуального законодавства в частині визначення процедури відсторонення судді від здійснення правосуддя, зокрема, статті 155-1 КПК України (положення якої набрали чинності вже після подання клопотання про відсторонення, а саме 05.01.2017 згідно із Законом України від 21.12.2016 № 1798-VIII).

З вищенаведених приписів вбачається обов'язок відповідача перевіряти наявність об'єктивних обставин (визначених ГПУ достатніми для подання клопотання про відсторонення) ще на стадії прийняття такого клопотання до свого провадження.

Згідно пункту 58-2.6. Регламенту ВРЮ клопотання, подане без дотримання визначених законом вимог, повертається Радою Генеральному прокурору або його заступнику в порядку, визначеному пунктом 58 1.5 цього Регламенту.

З матеріалів справи не вбачається, яким чином ВРЮ перевірялася відповідність поданого клопотання про відсторонення вимогам частини 2 статті 155 КПК України. Однак, враховуючи, що таке клопотання не було повернуто третій особі у встановленому законом порядку, суд робить висновок про те, що ВРЮ визнала достатнім обсяг мотивів і доказів для прийняття його до свого провадження. Відтак, вирішуючи питання про тимчасове відсторонення позивача від здійснення правосуддя, відповідач повинен був надати об'єктивну оцінку кожному з таких мотивів та доводів і обґрунтувати власні висновки у мотивувальній частині спірного рішення.

Пунктом 58-2.14. Регламенту ВРЮ встановлено, що під час розгляду клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя Рада має право за клопотанням особи, яка бере участь у засіданні, або за власною ініціативою заслухати будь-яку особу чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про відсторонення судді від здійснення правосуддя. Вирішуючи питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, Рада враховує:

- мотиви, наведені в клопотанні Генерального прокурора або його заступника;

- правову підставу для тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя;

- наслідки тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави для наступних висновків.

Відсторонення судді від здійснення правосуддя, як захід забезпечення кримінального провадження, полягає у тимчасовому, вимушеному недопущенні судді до виконання своїх функціональних обов'язків з підстав і в порядку, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відсторонення від здійснення правосуддя тягне суттєве обмеження прав та інтересів судді, як фізичної особи, так і самостійного суб'єкта здійснення правосуддя, а тому може здійснюватись виключно з підстав та в порядку, передбачених законодавством, на певний, визначений у відповідному рішенні строк, який не може перевищувати двох місяців.

При прийнятті рішення про відсторонення судді від здійснення правосуддя Радою повинні належним чином досліджуватись мотиви, наведені в клопотанні, правова підстава, а також оцінюватись ефективність застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження поряд із наслідками такого застосування для інших осіб.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи відповідача щодо відсутності у ВРЮ законодавчо закріпленого обов'язку досліджувати наявність та достатність зібраних в межах кримінального провадження матеріалів, які прямо або опосередковано можуть вказувати на вчинення особою кримінального правопорушення.

Частинами першою та другою ст. 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Також суд має застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В цій частині Вищий адміністративний суд України окремо зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виконавцем судової функції може бути не тільки суд, а й парламент, адміністративні органи. ЄСПЛ виробив низку критеріїв, на основі яких визначається, чи виконує той чи інший орган судову функцію. Так у справі «Савіно та інші проти Італії» (AFFAIRE SAVINO ET AUTRES c. Italie) застосовано такі три критерії: наявність організованої процедури; наявність у органу, який вирішує спір, так званої «повної юрисдикції»; обов'язковість рішення для обох сторін спору (параграф 74 Рішення від 28 квітня 2009 року). При цьому поняття «повна юрисдикція» означає можливість органу досліджувати питання факту, дослідити і надати свої висновки щодо всіх доводів зацікавленої особи (параграфи 151-157 Рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD v. CYPRUS).

Враховуючи викладене, під час розгляду клопотання Генерального прокурора України або його заступника та при вирішенні питання щодо відсторонення судді від здійснення правосуддя, Рада не лише виконує судову функцію в широкому розумінні, а й наділена повноваженнями та компетенцією слідчого судді, а відтак повинна керуватися та виконувати приписи глави 14 (статті 154-158) КПК України, застосовуючи при цьому принципи судового процесу, гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема принципи змагальності та рівності.

Частиною 1 ст. 157 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, відповідач визнав мотиви, наведені у клопотанні про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від здійснення правосуддя, обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими Вищій раді юстиції матеріалами. До того ж зазначив, що Вища рада юстиції не встановила обставин, які б свідчили, що вказане клопотання є формою незаконного впливу, тиску чи втручання у діяльність судді ОСОБА_1. щодо здійснення правосуддя.

З приводу наведених висновків відповідача колегія суддів зауважує, що поняття обґрунтованості є оціночною категорією, яка встановлюється в сукупності об'єктивних підстав та процесуальних вимог, визначених главою 14 КПК України. Тобто, в даному випадку відповідачем неодмінно повинні були враховуватись обставини інкримінованого діяння, ступінь його доведеності, наявність побоювань (реальних), що дана особа, перебуваючи на своїй посаді, безпосередньо здійснюючи функції правосуддя, а також маючи управлінський вплив, має намір вчиняти тиск на свідків, підроблювати службову документацію, вчиняти службові злочини проти правосуддя з метою помсти, тощо. Разом з цим, зі змісту спірного рішення (так само, як зі змісту клопотання про відсторонення) неможливо встановити на підставі яких саме доказів та об'єктивних обставин виникли такого роду побоювання та ризики.

Як вбачається з матеріалів, поданих ГПУ до клопотання про відсторонення, кримінальне провадження № 42013110000001050 було порушене 29.11.2013. При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що за цей період позивач перешкоджав здійсненню будь-яких заходів даного кримінального провадження (наприклад, впливав або мав намір впливати на свідків з числа працівників господарських судів України; скоював або мав намір скоїти службові підроблення; знищував або мав намір знищити чи спотворити документи господарських справ, тощо) матеріали справи не містять. Тоді як власні доводи заступник Генерального прокурора України, здебільшого, обґрунтовує наявністю побоювань та суб'єктивними припущеннями, що ОСОБА_1 можуть вчинятися дії саме такого характеру.

З мотивувальної частини спірного рішення, в свою чергу, вбачається, що ВРЮ визнала достатніми мотивами для задоволення клопотання лише суб'єктивні припущення заступника Генерального прокурора України щодо гіпотетичної можливості вчинення в майбутньому ОСОБА_1 різного роду правопорушень, не надавши при цьому власну, об'єктивну оцінку правомірності та обґрунтованості кожного доводу третьої особи, а також не дослідивши ймовірність настання перелічених у клопотанні побоювань, як того вимагають вимоги чинного законодавства.

Так, відповідачем взагалі не встановлювалася наявність хоча б поодиноких випадків незаконного впливу на свідків з боку позивача, в тому числі з метою помсти. Не досліджувався факт наявності або відсутності у відповідному кримінальному провадженні тих свідків, які б на даний час працювали у ВГСУ та мали безпосереднє підпорядкування ОСОБА_1

При цьому в матеріалах справи наявна копія ухвали Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року по справі № 757/51519/16-к, якою на ОСОБА_1, зокрема, покладено обов'язок утримуватись від спілкування зі свідками та іншими особами, визначеними слідчим чи прокурором з приводу обставин відповідного кримінального провадження. Тоді як жодних доказів порушення позивачем вимог даної ухвали учасниками судового процесу надано не було.

Ані у клопотанні про відсторонення, ані у рішенні відповідача не обґрунтовується, в який спосіб позивач може знищити чи спотворити документи господарських справ, які мають істотне значення для проведення досудового розслідування. При цьому відповідачем взагалі не встановлено місцезнаходження таких справ та факту перебування хоча б однієї з них в провадженні ВГСУ на даний час.

З матеріалів справи також не зрозуміло, якими доказами відповідач та третя особа обґрунтували таку оціночну категорію, як «тісні зв'язки з керівниками органів державної влади» та який причинно-наслідковий зв'язок в даному випадку існує між такого роду зв'язками і обов'язком позивача у встановленому законом порядку здійснювати правосуддя.

Вищенаведене дає підстави для висновку, що відповідач, приймаючи 12 січня 2017 року спірне рішення, не в повній мірі використав свої повноваження щодо встановлення вірогідності настання певних ризиків для слідства та не вимагав від заступника Генерального прокурора України детального обґрунтування кожного із вищезазначених мотивів.

Окрім того, спірне рішення не містить аналізу можливих наслідків відсторонення позивача від здійснення правосуддя, тоді як у відповідності до пункту 3 ч. 2 ст. 157 КПК України, при вирішенні питання про відсторонення від посади слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати, зокрема, наслідки відсторонення для інших осіб.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи представника відповідача стосовно того, що Рада обмежена у часі 7-ми денним строком для розгляду такого роду клопотання, що унеможливлює витребування необхідних доказів, є безпідставними, враховуючи наступне.

Так, положеннями частини 5 статті 63 Закону України «Про вищу раду правосуддя» та пунктом 58-2.11 Регламенту ВРЮ встановлено, що Рада розглядає клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності невідкладно, але не пізніше семи днів з дня надходження клопотання.

Слід зауважити, що семиденний строк, який визначений вищезазначеними спеціальними нормами, є значно ширшим періодом у порівнянні з триденним строком, передбаченим ч. 1 ст. 156 КПК України, для розгляду клопотання про відсторонення особи від посади, який надається слідчому судді. При цьому судом встановлено, що загальний строк перебування в провадженні ВРЮ клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від здійснення правосуддя склав 20 днів, а розгляд цього клопотання у засіданні 30 грудня 2016 року відкладався на іншу дату, що спростовує доводи відповідача про недостатність часу та можливостей для витребування додаткових доказів або пояснень у сторін провадження.

Як зазначалося вище, оскаржене рішення, окрім іншого, містить посилання на приписи Кодексу суддівської етики та висновки ВРЮ з висловленими сумнівами стосовно відповідності позивача окремим його положенням.

В цій частині колегія суддів зауважує, що висловивши припущення стосовно того, що наявність кримінального провадження за підозрою судді ОСОБА_1. у вчиненні умисних злочинів, передбачених частиною другою статті 376 та частиною другою статті 376-1 КК України, може поставити під сумнів безсторонність судді ОСОБА_1. при здійсненні правосуддя, відповідач жодним чином не взяв до уваги положення висновків № 3 (2002) Консультативної Ради європейських судів для Комітету Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку судів, зокрема етичні норми, несумісну поведінку та неупередженість (Стразбург, 19 листопада 2002 року). Так, положеннями даних висновків передбачено, що повноваження, якими наділені судді, визначаються не тільки національним правом, виразом волі народу цієї країни, але й принципами міжнародного права й правосуддя, як це визначається в сучасних демократичних суспільствах.

В свою чергу, пунктом другим висновків першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів, Відень, 9-12 листопада 2003 року «Роль та функції Вищої Ради Юстиції чи аналогічного органу в організації та управлінню національною системою» визначено: «якщо Вища рада юстиції чи аналогічний орган не побудовано таким чином, щоб забезпечувати та захищати незалежність суддів, то завжди виникає загроза підриву такої незалежності. Пунктом 4 цих же висновків зазначено, що в будь-якому випадку, такий орган має бути буфером між судовою та виконавчою владою, і діяти таким чином, щоб захистити суддів від впливу з боку інших владних органів, а не бути їх інструментом.»

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стосовно вмотивованості рішень органів з вирішення спорів або судових рішень, то у таких рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Руїс Торіха проти Іспанії» (заява №18390/91) від 23 листопада 1994 року, «Суомінен проти Фінляндії» (заява № 37801/97) від 1 липня 2003 року).

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приймаючи певне рішення, орган влади, а особливо суд, повинен довести, що діє згідно з наведеним приписом. Такі доводи містяться в мотивувальній частині рішення.

Обов'язок мотивувати рішення також пов'язаний із принципом рівності. Суд (або відповідний державний орган, який здійснює судові функції) у силу змагальності процесу повинен дати відповідь на аргументи сторін. Якщо він не дає відповідь на аргументи котроїсь зі сторін, то у такий спосіб надає перевагу іншій стороні (параграфи 30-35 Рішення ЄСПЛ від 7 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (CASE OF DONADZE v. GEORGIA)).

Обов'язок судового органу мотивувати рішення, окрім іншого, спрямований на втілення принципу верховенства права, а саме підтримання довіри громадян до суду: вмотивованість судового рішення демонструє сторонам те, що вони були почуті, забезпечує публічний контроль за здійсненням правосуддя (параграф 58 Рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Однією з вимог принципу верховенства права є пропорційність. Орган влади повинен застосувати свої повноваження у такому обсязі, який відповідатиме їх призначенню та обставинам конкретної ситуації. «Міра обов'язку суду вмотивувати свої рішення може варіюватися залежно від характеру рішення» (параграф 42 Рішення ЄСПЛ у справі «Георгіадіс проти Греції» (CASE OF GEORGIADIS v. GREECE)).

Пункт 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлює, що рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності підлягає скасуванню у тому випадку, якщо рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку про недотримання відповідачем вимог законодавства, в тому числі щодо обґрунтованості та пропорційності під час розгляду клопотання заступника Генерального прокурора України та прийняття 12 січня 2017 року рішення № 2/0/15-17, тому оскаржуване рішення є незаконним (протиправним), а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа

З огляду на викладене, підлягають стягненню з Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 1280,00 гривень

На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 94, 159-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Рішення Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 року № 2/0/15-17 "Про задоволення клопотання заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. про тимчасове відсторонення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1. від здійснення правосуддя у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності" - визнати протиправним та скасувати.

Стягнути з Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280,00 гривень.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. БухтіяроваСудді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак І.Я. Олендер І.В. Приходько